Ікона ліворуч висить тут в кутку, - 
Напевно вони молокани.
І шмат мішковини підлогу вкрив тут, 
Підборами збиту на ями.

Лежанки та стіл - ось весь затишок тут, 
Та дві - з під вина, видно, бочки.
Я ніби забрів в інвалідний приют, - 
Гуляка  у білій сорочці.

Вина налили, вся сутність в вині: 
За руб - аж два кухлі, як глеки!
І дід - інвалід без зубів і без ніг, 
Прохально у спину все гледів.

«Бажаю удачі», - сказав я йому.
«Яка там удача, до біса!»
Ми випили з ним, помовчали в диму, 
І тут він почав і завівся.

«А що мені, - каже, - ця влада дала 
За зуби мої та за ноги?
А справ он до біса, і вдосталь бухла, 
І культями риєш дороги.

Ех, ноги б були, я би краще зумів, 
Оббив би порогів я більше ...
Та толку, гадаю, ... - тут дід посумнів, - 
Навряд, що було би щось інше».

«А треба що, діду?» - спитав я старого.
«Та треба лиш трішки в цім раї: 
Хай бог з ним - з ЦК, та хоч би вже в ЧК
Цікавила доля моя їх.»