Я несла свою Біду
по весняному льоду,
Крига луснула - душа обірвалася -
Камінцем під лід пішла -
а Біда - хоч і важка,
А за гострії краї
тай трималася.

І Біда із того дня
по світах мене шука, -
Пересуди ходять в парі із Чутками.
А що не померла я,
гола знала те верба
Перепілочки іще
з перепелами.

Хто ж із них сказав йому,
господарю моєму
Тільки - видали мене, проговорились.
Від жадання сам не свій -
вслід мені господар мій,
А Біда і Поговір
причепилися.

Він догнав мене, обняв,
ще й на руки мене взяв,
А в сідлі з смішком Біда прихилилася.
Залишитися не зміг,
день один віддав мені,
А Біда та й назавжди
поселилася.