Все чомусь, - не таке. Наче, все - як завжди,
З глибиною небес голубою -
Те ж - повітря і гай, і вишеві сади...
Тільки він не вернувся із бою!..

Чи збагну я коли, хто правий був із нас
В суперечках - без сну й супокою?!
Як же скрутно без нього мені повсякчас!
Вчора він не вернувся із бою!..

То, було, німував, то нестерпно співав,
Розмовляв, наче сам із собою,
З досхідсонця мені - бачить сни не давав!
Й, раптом, він не вернувся із бою!

Щодо пустки в душі.. - Хто б за те говорив!
Враз збагнув я, що нас було - двоє!
Наче вітер - багаття моє загасив!
Згинув він! - Не вернувся із бою!

Наші мертви нас не залишать в біді,
Друзі, вбиті, немов вартовії!
Відбиваються небо і гай у воді,
І дерева стоять голубії!

Нині вирвалась, наче з полону, весна,
Я забувсь, і покликав його я:
“Друже, дай прикурить!..” А озвалась - луна:
Вчора він не вернувся із бою!

У землянці ставало і місця на нас,
Й для обох йшла доба за добою.
Нині все - одному. Та, здається всякчас:
Ніби я не вернувся із бою!