Кожна ніч ніби поза законом.
Я пишу безперервно, утім
Телефонні гудки - унісоном -
Набираю незмінне нуль сім.

«Дівчино, здрастуйте! Як вас звати?» - «Тома.
...Друга лінія». - «Чекаю! Сходить вже зоря...
Неможливо! Ще! Упевнений - удома!
Ось відповідають вже. Ну здрастуй, так, це - я!»

Кожна ніч ніби поза законом.
Я не сплю: «Нумо!» - рветься з грудей.
І чому нам в кредит, за талоном
Пропонують коханих людей?

«Дівчино, слухайте! Віру не втрачаю!
Маю додзвонитись - невідомість дошкуля!
Дідько б взяв ці лінії! Я завтра відлітаю!
Ось відповідають вже. Ну здрастуй, так, це - я!»

Телефон для мене як ікона,
Телефонна ця книга - триптих.
Телефоністка неначе Мадонна -
Так спокутую відстаней гріх.

«Дівчино, мила, я слова не порушу!
Ви тепер мій янгол, тож не сходьте з вівтаря!
Вечір догоряє, не ятріть ви душу!
Ось відповідають вже. Ну здрастуй, так, це - я!»

«Що там, знов перешкоди на трасі?
Що, дроти обірвало гілля?
Хай їм грець! Зачекаю! На часі
Кожну ніч починати з нуля!»

 
 
 
 

 
 
 
 

«Нуль сім! Здрастуйте! Невідома втома!
Ждати не діждатись, хоч давно зійшла зоря.
Так, мене! Звичайно, я! Так, звісно, я, удома!» -
«Викликаю. Відгукніться». - «Здрастуй, так, це - я».