Рвучка втеча - не гріх,
Це природний добір!
Вологодського - з ніг
І вперед - через двір.

І застрибали двоє -
В такт сопли на бігу -
На очах у конвою
Та по пояс в снігу.

Всіх шикували прикладом взірцевим,
Завила «Дружба» - зношена пила.
Затаврували символом свинцевим
Із вишок три оговтаних жерла.

Всі лежали пластом,
В сніг уткнувши носи.
Відчуваю нутром,
Як біснуються пси.

Дев’ять грамів паскудились,
Тісно їм у жерлах!
Ми на мушках коцюрбились,
Як на гострих кілках.

Нам - доповзти до берега, до цілі,
Та в них усе намічено давно.
Там, угорі, ми смикались в прицілі,
Потіха просто, точно як в кіно!

От пізнати б мені,
З ким я вирушив в путь,
З ким конав у тюрмі
З ким дерзнув ризикнуть!

Смерті дивимось н вічі,
Ледь оговтався я:
"Ти живий,чоловіче?
Яка, брате, стаття?"

Та пізно: перехреслили рушниці
Його - в зашийок, пояс, два плеча.
А я так мчав у відблисках зірниці,
Що навіть не помітив згаряча.

Запитав дивака:
«То чому ти відстав?».
Та нема козака -
Він мізки розкидав.

Пройняло! - тілогрійка
Наче хлющ на мені.
Хвацько б’є трьохлінійка,
Влучно, як на війні І

Я в укритті - за брусом, за гілками, -
Коли собаки близько - зачаїсь!
Пси, покропивши землю язиками,
Пішли, злизавши мізки, - удавись!

«Від суми і тюрми...» -
Чортихання я шлю.
А на мене «куми»
Накидають петлю.

Пхнули труп: "Здох, скотино,
Ось йому і гаплик.
За піймання - полтина,
А за смерть - тільки пшик".

Пішли вервечкою повз загороду,
Потім - за вахту, струшуючи сніг,
Вони - собі забрати нагороду,
А я - за новим строком - ось так збіг!

Я брикався, як звір.
Сили взяв звідкіля?
Першим бив командир -
Ледь тримала земля.

Не лякайте тим світом:
Тут - з кийком, там - з ціпком.
Вдарять тут - звідси вітром,
Вгатять там - взад ривком.

 
 
 
 

Я гонор - до кишені, щоб сховати.
Видав, як п’яти лижуть гордії.
Пішов лизати рани в лизолятор -
Не зализав - дивись, рубці мої.

Треба б нам вздовж ріки -
Наш найперший етап.
Щоби їм - не з руки,
Щоб собакам - не з лап!..

Ось і казці кінець -
Звір побіг на ловця.
Зніс, як зрізав, ловець
Втікачу півлиця.

Все взято в труби, перекрито крани,
Ночами тільки скиглять від проклять,
Бо треба посипати сіллю рани,
Щоб краще пам’ятати - хай болять!