За життя я був рослим і вільним,
Не боявся ні слова, ні кулі,
До бунтарства плекав інтерес.
Та з тих пір, як вважаюсь покійним,
Обточили мене і зігнули,
Постамент майорить - «Ахіллес».

Не струшу я гранітного м’яса
І не витягну із постаменту
Ахіллесову дужу п’яту.
І міцні костомахи каркаса
Мертво схоплені шаром цементу -
Лиш судоми біжать по хребту.

Хизувався здоровим я сажнем:
Нате, вперті!
Не гадав, що отямлюся в’язнем
Після смерті.

Але в рамки тепер без оскаржень
На спір вбили,
А покручений дужий мій сажень
Розпрямили.

Потім з мене на смертному ложі
Живо маску посмертну знімали,
Озираючись, члени сім’ї.
Тільки сам я там був на сторожі,
Коли в гіпс так невміло вганяли
Азіатські вилиці мої.

Я не відав ні сном ані духом,
Що незграбно помру після смерті -
Бач, вона мене знову знайшла!
Все робилось прискореним рухом,
З маски риси природні всі стерті,
Тільки посмішка сяє страшна.

За життя зроду не клав шакалам
В пащу пальці.
Обміряти боялись загалом
І зухвальці,

Але по зняттю маски в комірці -
Тут, у ванній, -
Трунар віддав перевагу мірці
Дерев’яній.

А потому, наступного року,
Увінчали моє муштрування:
Міцно збитий литий монумент
Під гармидер людського потоку
Відкривали під жваве співання
Під гітару - простий інструмент.

Тиша тріснула, стигла, як колос,
З динаміків ринули звуки,
Утворивши складний пірует.
А мій відчаєм зірваний голос
Новочасні розробки науки
Обернули на милий фальцет.

Я німів, покривалом накрили -
Ох, задуха!
Я кастратом горланив щосили
Людям в вуха.

Саван зірвано - як же я дрібен! -
Нате, вперті!
Невже справді такий вам потрібен
Після смерті?!

Командора хода лине гулко,
Розмишляв: гамірним піти кроком,
Як колись, серед білого дня?
І шарахнувся натовп в провулки,
Коли ногу я висмикнув боком,
І здригнулась від болю земля.

Накренився я тулубом голим,
Але й тут не зав’яз в оболонцi -
У пригодi став мiй косовий!
I коли вже упав я додолу,
Пошматованi цi гучномовцi
Прохрипiли подiбно: «Живий!»