День на диво - теплінь - не скресає, -
Видно, є у природи ресурс, -
Ну... і, як зазвичай буває,
На ліричний лягаю я курс.

Серце б’ється, неначе мертвецьки
П’яний я, аж у горлі пече:
Просто випив я по-турецьки
Кави чорної - от і товче!

Пити доз таких не дозволено -
І не радять навіть любити!
Є знайомий один - віртуозно
Доведе він, що можна не жити.

Жити можна, і треба і - довго:
Пить, страждать, ревнувати, любити, -
По життю не тягтись убого,
А ним дихати. Славити, пити!

Бо дивись - і моргнути не встигнеш -
Як пора уже в ящик зіграти.
Засумуєш, схандриш, то й розкиснеш -
Зирк: пора вже й на лаві лежати!

Треба так, що коли підсумуєш
Все, що пройдено, щоби сказав:
"Непогано прожито всує, -
Пив, любив, ревнував і страждав!"

Але ж ні! Все ж природа багатша!
День який! Що поезія? Ет!
...Написав я, до речі, інакше,
Ніж хотів. Що ж, бо я не поет.