Серед тьмяних свічок і вечірніх псалмів,
між воєнних трофеїв і мирних багать,
зріли діти книжок, що не знали боїв
і соромились плакать від ґуль, що болять.

Ми терпіли досаду
на вік свій і час,
і боролись з завзяттям
до смертних образ.

Нам сорочки латали,
тамуючи гнів,
а ми книги ковтали,
сп’янівши від слів.

І від поту злипалися буйні чуби
та щеміло під серцем від болісних фраз,
відчуття перемоги, поразки, ганьби
з сторінок пожовтілих летіли на нас.

І не мали ми змог,
бо не відали війн,
чути крик перемог,
а чи заклик на бій,

тайну слова "наказ"
і кордонів-границь,
сенс атаки і брязк
бойових колісниць

А в бурхливих подіях далеких епох
забагато ідей для дитячих голів.
Ми на роль боягузів, бандитів, злодюг
виставляли, звичайно, своїх ворогів.

З лиходія слідів
все могли прочитать,
а прекрасніших дів
обіцяли кохать,

серед друзів, без бою,
в хлоп’ячій юрбі,
ми всі ролі героїв
просили собі.

Не сховатися в мріях, дитинство - це мить,
вік малий у забав - стільки болю навкруг!
намагайся долоні мерців розчепить
і їх зброю прийняти з натруджених рук.

Теплий меч підніми
і кольчугу одінь,
та пізнай в боротьбі
що почім, що почім!

Хто ти є - легкодух
чи обранець богів,
і відчуй терпкий дух
поту, болю, крові.

Коли поруч впаде твій поранений друг,
ти завиєш над ним, як затравлений звір,
білий світ потемніє від болісних мук,
що живим залишаєшся ти, а не він.

Ти уздрів, зрозумів,
відрізнив, віднайшов -
з блідих лиць ворогів
образ смерті прийшов.

Зло, брехня - придивись,
це обличчя війни,
на слідах розрослись
лиш гіркі полини.

Якщо шлях прокладав славним батька мечем,
якщо сльози солоні на вус намотав,
якщо звідав в бою, що почім, що почім,
значить, мудрі книжки ти в дитинстві читав.

Якщо м’яса з ножа
ти не їв ні шматка,
якщо рана чужа
не хвилює мізка,

якщо в бій не вступив,
щоб долати катів,
то життя ти прожив
ні при чім, ні при чім.