Я спитав тебе: "Чому йдете у гору ви?"
Ти до вершини йшла, ти рвалась до бою. -
"Таж Ельбрус з літака видать здорово..."
Розсміялась і узяла з собою.

Із тих пір близька мені й ласкава є,
Альпіністка моя, скелелазка моя!
Перший раз мене із тріщини витаскувала,
Усміхалася ти, скелелазка моя!

Ну а потім за ці всі прокляті тріщини,
Як вечерю твою я вихвалював,
То схопив я дві короткі затріщини -
Та не образився, а приказував:

"Ох, яка ж бо ти близька і ласкава є,
Альпіністка моя, скелелазка моя,
Кожен раз мене із тріщин ти витаскувала
І сварила мене, альпіністка моя!

А тоді на кожнім нашім новім сходженні -
Ну чому ти до мене недовірливая!? -
Підстраховувала ти із насолодою,
Альпіністка моя евкомієвая!

Ох яка ж ти не близька, не ласкавая,
Альпіністка моя, скелелазка моя!
І щоразу, як із прірви ти витаскувала,
То сварила мене, скелелазка моя.

За тобою тягнувся із останніх сил я -
І до тебе - тільки руку дати -
Ось долізу і скажу: "Досить, милая!"
Тут зірвався вниз, але встиг сказати:

"Ох, яка ж бо ти близька і ласкава є,
Альпіністка моя, скеляласкавая!"
Ми навіки в одне тепер зв’язані -
Стали ми обоє скелелазами!