Понад прірвою, вздовж провалля, по самому та й по краю
Я коней своїх нагайкою шмагаю, поганяю...
Щось повітря мені мало - вітер п’ю, туман ковтаю, -
Чую в гибельнім екстазі: пропадаю, пропадаю!

Помаліше трохи, коні, ледь повільніше!
І не слухайте ви канчука!
Та що за коні такі втрафив привередливії -
І дожить я не всиг, доспівати б хоча.

Я напою коней, я куплет дотягну -
Хоч постою ще мить на краю, на краю...

Згину я - наче пушинку ураган змете з долоні, -
Уві санах уже галопом по снігу потягнуть вранці, -
Ви на кроки неквапливі перейдіть-бо, мої коні,
Протягніть іще натрохи путь до крайнього пристанку!

Помаліше трохи, коні, ледь повільніше
Не диктують вам хай кнут, нагай.
Та що за коні такі втрафив привередливії,
І дожити не встиг, доспіваю нехай.

Я напою коней, я куплет дотягну -
Хоч постою ще мить на краю, на краю...

Встигли ми: до Бога в гості всі приходять без запізнень, -
Що ж там янголи сердито заспівали свою пісню?
Чи це срібляний дзвіночок весь зайшовся від ридання,
Або я волаю коням, щоб не несли так швидко сани?!

Помаліше трохи, коні, ледь повільніше!
Я прошу вас ускач не летіть!
Та що за коні такі втрафив привередливії -
Як дожити не встиг - то хоча б - дохрипіть!

Я напою коней, я куплет дотягну -
Хоч постою ще мить на краю, на краю...