Що за дім притих,
У пітьмі почах,
На семи лихих,
Продувних вітрах,

Всіма вікнами
Повернувсь в байрак,
А воротами
На проїжджий тракт.

Ой втомився я втомивсь, а коней розпряг.
Вийдіть, поможіть. Є живі довкола?
Порожньо, лиш тінь шмигонула в сінях,
Опустився ворон. Звузив свої кола.

В дім заходиш як
Начебто кабак,
А народець там -
Що не третій - враг.

Вивернуть губу,
Гість непрошений!
Образи в кутку
І ті перекошені.

Зав’язалась неясна і дивна розмова,
Хтось-то пісню стогнав і гітару терзав,
Лиходій і придурок таємно у змові,
Погрозивши, з-під скатерки ніж показав.

"Скаже хто мені -
Що за дім такий,
І чому в пітьмі,
Як барак чумний?

Божий світ погас,
Подих вилився,
А чи жить у вас
Розучилися.

Двері навстіж у вас, а душа на замку,
Хто господарем тут? Напоїв би винцем."
"Був ти довго в путі, - на розмову таку, -
І людей ти забув, - ми завжди так живем.

Трави коштуєм,
Вік на щавелі,
Скисли душами
Оприщавіли,

Тай іще вином
Вволю тішились -
Руйнували дім,
Бились, вішались."

"Я коней зморив - від вовків утікав.
Де, скажіть мені, край сяйних лампад,
Укажіть мені місце, те, що шукав, -
Де співають, не стогнуть, де земля не покат".

"Про такі доми
Не чували ми,
Жити у пітьмі
Позвикали ми -

Споконвіку ми
В злі і шепоті
Під іконами
В чорній кіптяві."

Із смороду, де косо висять образи,
Стрімголов я летів, закинувши пугу,
Куди очі дивились і коні несли,
І де люди живуть, і живуть так, як люди.

...Скільки кануло,
скільки сплинуло!
Доля кидала -
не докинула.

Заспівав про вас
неуміло я,
Очі чорнії,
скатерть білая?!