Немає холодів, крижин,
Теплінь землі, вогонь калини,
А в землю ліг іще один
На Новодівичім мужчина.

Народець-ледар суєсловить, -
Напевно, він прикмет не знав, -
Смерть тих із нас найперших ловить,
Жартуючи хто помирав.

Як так, Макарич, не спіши,
Спусти кілочок, збав зажим,
Перезніми! Перепиши!
І переграй! Лишись живим!

У сльози мужиків вганяєш,
Ти кулю в череві поніс,
Як вірний пес у землю вріс,
А поруч кущ калини ріс,
Калина красная такая!

Смерть щонайліпших позначає
І смикає - коли кому.
Такий наш брат пішов в пітьму! 
Не буйствує і не скучає.

 
 
 
 

І був би Разін у цей рік!
Онега? Нароч? Образ де?
Так! Пічки-лавочки, наврік, -
Такий твій хлопець не живе!

Берези тілечко звабливе
Леліяв ти в кіношній рані
Та заспокоївся правдиво,
Рішучіше, ніж на екрані.

Після затишшя і трутизни
"Рок" процідив через губу:
- З вилицюватого - "табу"
За те, що бачив він "в гробу"
Всі панахиди і всі тризни.

З безмежною душею в тілі,
Того, що ноша тисне долі
Уранці теплим взять з постелі,
Щоби не вивіряв він долі!

І після лазні в чистій рані
Усміхнений, тверезий, радий,
Раптово взяв і вмер насправді,
Спокійніше, ніж на екрані.

І гріб у грунт, спустивши долі
Між новодівичих беріз,
Без друга вили ми від болю,
А поруч кущ бузковий ріс.
Бузок осінній - голий, голий.