У лівім кутку там ікона висить,
Тут мабуть живуть молокани,
Мішковина в них на підлозі лежить,
Затоптана вся каблуками.

Ліжко та стіл, ось і затишок весь,
Та хліба шматок на пивній колись діжці,
Ніби потрапив в притулок якийсь,
Перехожий по килимовій доріжці.

Вина налили - його хтось тут беріг!
Дві плішки за ціною в полтину,
І дід інвалід без зубів і без ніг,
Прохально поглядав мені в спину.

"Бажаю удачі" - сказав я йому,
"Яка мені нахрен удача!"
Ми випили з ним і присіли в диму,
Й розпочав відразу... Й згаряча!..

"Мені що, - він сказав - ця влада дала,
За зуби мої та за ноги?
За їх копійки набираю бухла,
Та й рию культями дороги.

Були б в мене ноги - я б більше устиг,
Оббив би я більше порогів...
Та толку, я думаю - дід зробив вдих, -
Натер би лиш більше мозолів".

"Щось треба тобі?" - я запитав старика.
"Багато мені не потрібно:
Бог уже з тим їхнім ЦК, та  лише б ЧК,
У Душу до мене не лізло.