Коли вода всесвітнього потопу
У межах берегів вляглася знов,
Із піни ледь принишклого потоку
На берег тихо вибралась Любов
В повітрі розчинилася до строку,
А строку не раховано було.

І диваки - такі іще живуть, -
Ковтають це повітря, ніби п'ють,
І не чекать кар чи нагороди;
Й, гадаючи, що дихають за так,
Вони раптово потрапляють в такт
Схвильованого подиху такого ж...

Тільки почуттю, мов кораблю,
Довго залишатись на плаву,
Поки осягне, що “Я люблю” -
Те саме, що “дихаю” й “живу”!

І вдосталь буде мандрів і скитання,
Кохання Край - велична сторона!
І з лицарів задля випробування
Суворіше питатиме вона,
Захоче і розлуки, і прощання,
Позбавить часу, спокою і сна...

Немає тим безумцям вороття,
Вони б віддали все - аби знаття,
Будь чим - і головою б ризикнули,
Щоб тільки вберегти на все життя
Незриму нить казкового чуття,
Яку між ними доля протягнула...

Свіжий вітер обраних п'янив,
З ніг збивав, із мертвих підіймав,
Бо, якщо ти досі не любив, -
Ти не дихав, і не існував!

А тих, що захлинулись від Любові -
Вже не повернеш, скільки не гукай.
Їм лік ведуть і зводи, і обмови,
Рахунок це кривавий - пам'ятай.
Ми ж тим свічки запалим в приголов'ї,
Хто перебрав Любові через край...

Їх голосам зливатись да?но в такт
Блукати душам да?но у квітках
І Вічність одним подихом вдихати,
І стрітися з зітханням на вустах
На ніжних переправах і мостах,
І на вузьких розтоках Світоладдя...

Я поля закоханим встелю
Хай співають в сні і наяву!
Дихаю - і, значить, я люблю!
Я люблю - і, значить, я живу!