Вздовж безодні, над проваллям, при самісінькому краю
Коней я своїх нагайкою шмагаю - підганяю, -
Щось повітря наче мало - вітер п'ю, імлу ковтаю,
Згубний запал відчуваю: пропадаю! Пропадаю!

Гей помалу, мої коні, уповільніть ходу!
Вас тугий не вгамує батіг!
Та чогось коні вередливі в мене, мов на біду, -
І дожити не встиг, не співати в житті.

Дам напитись гнідим, ще б куплет хоч один -
Постою на краю ще хоч кілька хвилин!

Згину я, мене, пилинку, ураган змете з долоні,
І мене у санях чвалом понесуть десь на світанку.
Ви неспішною ходою чимчикуйте, мої коні!
Час в дорозі подаруйте до останнього пристанку!

Гей помалу, мої коні, уповільніть ходу!
Не впокорять вас кнут і батіг!
Та чогось коні вередливі в мене, мов на біду, -
І дожити не встиг, не співати в житті.

Дам напитись гнідим, ще б куплет хоч один -
Постою на краю ще хоч кілька хвилин!

Встигли ми - до Бога в гості не буває нам запізно;
Чому ж так янголи по-злому заспівали свою пісню?
А чи, може, то дзвіночок заливається сльозами?
Чи то я кричу на коней, щоб не не?сли хутко сани?

Гей помалу, мої коні, уповільніть ходу!
Я благаю - навскач не летіть!
Та чогось коні вередливі в мене, мов на біду...
Як дожити не встиг, доспівати б тоді!

Дам напитись гнідим, ще б куплет хоч один -
Постою на краю ще хоч кілька хвилин!