Я любив и жüн, и з ними фіглї:
Што ни динь, та май нова была.
Цїмборы вже баскорити звыкли,
Ош котра ми де и як дала.

Айбо раз на фрасовых дорогах,
Там, де море воздух золотить,
Стрітив я єдну из доста многых
На свому лынгарському пути.

А у ниї - рынтава натура,
А у ниї - цицька, ги гора,
А у ниї - фіномна фігура,
А у мене - у жебах дїра.

Йüв - жовковины каммай дорожі,
Виндигловы, файні порфіны
Лем за вто, ош по курварськы може
Пару раз дати у ярнї дны.

“Я тобі, - она вповіла, - Цилю,
Так ги треба заголю подüл!..”
Я вповів: ”За сто бы м замерфелив,
Кить за бüлше - з цїмбором наспüл!”

Жоны, гикой норовісті конї:
Бє рытьми кить піцїріцько зла.
Може я просити вже ни годен,
Бо - розмийригована! - пüшла.

Та нидовго мусїв им чекати:
Никаву - вернула ся она,
И яла ся нараз роздївати -
Пудыйшла и моя йüв цїна.