Там у Міхавка дзьіся п’ют
І з Кальнікова госьці прут
А баба йго то там, то ту,
зу всьім вспіваї.
На стів пуставі хулудец,
Пульін дубових кіні в п’єц
І чуті ї іно,
як засьпіваї.

А в мені в льітьі памурузь на сьцінах,
Пньі нікурчованиї в писку, дме жувіт,
Курова виї, пес ричит, ні старчи сьіна
І третий рік, як пухілівсьі пліт.

Ой у Міхавка моцну пют,
А чо ні піті, як дают,
І ні сьпіваті, як жиют
у ріднім краю.
Дунька красуня, маків цьвіт,
Гнет буді вісьімнайцьі літ
А ду руботи, яка спритна,
серце краї.

А ту за пубішньою чорт завівсьі,
Я палув гу і матум, так і сяк,
шохвілі баба точи «шуб вдавівсьі»,
Я б радий ю, ну а вуно ньіяк.

Міхавку - ґазда, дідня встав,
Худоба, коньі, з карпум став,
А ту йши Бог на поміч зьєтя
присилаї.
Хоть люді кажут - маї бзьік,
Та і здуровльім, як базнік,
Міне всьо йдно біз то кров нагла
заліваї.

Бу в мені донька - кара Божа, просто лихо,
То привіде, то юш німа, хоть сам зьітюй.
Та де там, чую, принісе в пудолку сьміху,
На старісьць, радьісьць, знайдуха гудуй.

Міхавків бахір прискакав,
«прийті ду нас, батько казав»,
Ні маю як, вуно сьі
ні вступаї.
Пішов, налєлі, закусів,
Раз-два пу повній і пу пів,
Іде як в земленьку сиру,
ні пупускаї.

 
 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 

Но я терпів і мньєв в кішані п’єтку,
Шуб завтра задубриті будуна,
І пригуртав убшарпану гармошку -
Я так, при ньій, то прошина вуна.

Міхавків кум - наглота, хам,
Рукі ньіколі ні пудам,
«давай шось грай, раз ю с прильіз»,
і в бік штувхаї,
Я би му тверду відпувів
Но сьвета пицькаті ні хтьів,
Міньі і так дубра в житю
муїм хватаї.

І я заграв, ні то шо пупрусілі
А то шо з серця рве сьі каждий день,
За шо міне дьівкі кулісь любілі,
І дідувих, нескорених, пісень.

Ішла забава поза край,
«Ой чий то кінь», і «Вудуграй»,
Сусід «Сьім сорук» заказав,
а донька - буґі,
А потім геци за стулом,
Нівістку мацяв кум тайком,
І кілавий дьістав під дих,
бу хтьів пувагі.

А я сьідьів і думав - чо сьі біті -
Нашо кідаті билу в стрика тим гурнєм,
І ши при то з кім завтра буду піті,
Як встану зрана в кучі з пурусьєм.

На рану там зі студньі п’ют,
Тувар на пасвіску жинут,
І вубрази в куті стают
якісь сьвітьіші.
На бойску котік задрімав,
Зьітьок, як ньіґди, дідня встав,
А пупід вікна, пупід вікна
квітнут квіти.

А я в нучи, і в сонячну пугоду
Булотну мраку з плюц ньіяк ні віджину,
Хіба вдихну на повний міх гармошку -
Одним одну розрадоньку мую.