W Museum

Усе почалося у 1984 році, коли на своєму письмовому столі я знайшла куплений мамою свіжий жовтневий номер журналу «Література в світі» за 1984 рік, що містив чималу кількість віршів та пісень Висоцького у перекладі на польську мову. Тоді я ще нічого про Висоцького не знала. Мені було неповних п’ятнадцять років, і мою голову у той час ще не займали теми, які так рішуче підіймав Висоцький у своїй творчості. З обкладинки десятого номера журналу на мене дивилася молода людина з гітарою. З неслухняним чубом на лобі, у розстебнутій сорочці та джинсах. У його погляді читалося невисловлене питання і наскрізь російська туга за чимось невизначеним та туманним. Десятий номер журналу називався «Висоцький та інші». Яким виразним та пророчим це виявилося для мене! Усе моє наступне життя пішло відповідно до цього вислову. Вивчанню творчості Висоцького, подорожам по його слідах, збиранню усього, що він зробив, перекладу його поезії та прози на польську мову, відкриттю та утримуванню музею, присвяченного його життю та творчості - ось чому я віддаю весь свій час. Усе інше в моєму житті можна умістити в одне слово: «решта».

Чесно кажучи, вивчання життя та творчості Володимира Висоцького означає контакт с лавиною, океаном різнорідних публікацій, документів, посвідок, фактів, легенд... Саме тому одну з своїх книжок я назвала «Висоцький - дві чи три речі, що я про нього знаю». Я глибоко впевнена, що особа Висоцького займає в історії культури таке особливе місце, а його життя було настільки незвичайне, багате на різні події, настільки унікальне, що його феномен - важкий для визначення, і незалежно від того, до скількох свідків та документів я змогла добутися, скільки історій мені вдалося почути та перевірити їхню справжність, як багато людей подали мені свою правду про Висоцького, - завжди це буде тільки «дві чи три речі, що я про нього знаю».

«Про все писати - не витримає папір...» - ці слова Висоцького я сповна зрозуміла дванадцять років тому, як і те, що моя літературна діяльність не дозволить мені повністю представити образ та спадок Висоцького усім тим, хто прагне взнати про великого барда як можна більше. Так народилася ідея створення музею артиста. Ми створили його з мамою у Кошаліні, невеликому місті на балтійському узбережжі, місті, де Висоцький ніколи не бував і про існування якого, мабуть, навіть не гадав... У травні 1994 року відбулося урочисте відкриття кошалінського музею Володимира Висоцького. Перші відвідувачи могли познайомитися с п’ятьмастами експонатами (головним чином, з батьківщини поета), які були зібрані на площі тридцять квадратних метрів. Сьогодні у кошалінському музеї на семидесяти п’яти квадратних метрах зібрано більш ніж п’ятнадцять тисяч експонатів із найвіддаленіших кутків світу. Тут особисті речі поета, гітара, на якій він грав під час одного з своїх закордонних концертів, автографи, малюнки, чернетки, листи, фотографії, унікальні кіноматеріали, вінілові платівки, компакт-диски, DVD, величезна бібліотека, відеотека, художні твори, присвячені Висоцькому, плакати, афіши, театральні програмки, документи, екслібриси, поштові марки, і навіть речі, виготовлені згідно відомого принципу «трьох К» (чи просто ККК) - комерція, кон’юнктура, кітч: матрьошки - Висоцький (чи правильніше буде сказати Висоцькі J), сірникові коробки з портретом поета, стерео-листівки, календарики і навіть пакувальні целофанові пакети.

Висоцький був, мабуть, єдиний у світі артист, якому вдалося узяти штурмом поетичний Олімп, бувши одночасно іконою поп-культури.

Кожного дня кошалінський музей Володимира Висоцького отримує величезну кількість листів: з Тель-Авіва, Стокгольма, Хельсінкі, Солонік, Монреалю, Парижа, Амстердама, Боготи, Лондона, Мехіко, Рима, Гавани, Катманду, Делі, Сеула, Токіо, Рейк’явіка, Цюріха, Мадрида. Навіть із Верхів’я Поморського, з колонії, де один із ув’язнених вирішив створити клуб шанувальників Володимира Висоцького. Він вважав, що ніщо так не чіпляє душу людини, позбавленої волі, як поезія Висоцького, у якій ми чуємо крик - тугу за волею.

W Museum

Шанувальників Висоцького можна знайти майже на кожній географічній широті: на Аландських островах, у Португалії, Уганді, Люксембургу, Японії, Шрі-Ланці, Аргентині, Сьєрра-Леоне, Іраку, Омані, Новій Зеландії... Московський поет з гітарою уособлював протест, с котрим ототожнюють себе чергові покоління слухачів. Протест проти неправди, несправедливості, вульгарщини. Висоцьковедення давно вже отримало статус академічної науки. І не тільки на батьківщині Висоцького. Той, у кого за все життя не було видано ні однієї книжечки віршів, кого засуджували за «потурання невибагливим смакам слухачів», нарешті зайняв належне місце у словниках, енциклопедіях, шкільних підручниках, що зараз видаються по всьому світу. В кількох консерваторіях (у Росії і далеко за її кордонами) були захищені дипломні роботи та кандидатські дисертації за темою «Володимир Висоцький - композитор», а відома німецька фонографічна компанія ECM випустила компакт-диск знаменитих джазових музикантів із Швеції та США «Goodbye». Вельми популярний шведський піаніст і композитор Bobo Stenson, шведський басист і композитор Anders Jormin та легендарний американський музикант, класик сучасного джазу 74-річний барабанщик Paul Motian (ударні) записали на цьому CD (звичайно, винятково в інструментальній версії) твір Володимира Висоцького «Song About Earth» («Пісня про Землю»). Компакт-диск, записаний в Нью-Йорку американським та шведськими музикантами, був виданий західнонімецькою фонографічною компанією. Ось яку світову славу здобула творчість Володимира Семеновича Висоцького.

А торік норвезький музикант із Осло захистив дисертацію за темою «Російська музика: від Шостаковича до Висоцького»... Висоцького, нарешті, читають, а не тільки слухають. Його чудові метафори, прекрасні поетичні образи, несподівані порівняння та феноменальні рими зачарували багатьох читачів. Його книжки постійно займають ведучі місця у всіляких рейтингах (по кількості запроданих примірників).

Зібрані кошалінським музеєм Володимира Висоцького експонати, усі його незвичайні багатства, тріщачі по швах архіви, які щоденно збагачуються на нові документи, побачили вже тисячі відвідувачів з багатьох країн світу. І хоча Володимир Висоцький, наймовірніше, не знав про існування невеликого міста на балтійському узбережжі, він продовжує уславляти Кошалін...